ПОСЕ́РДИТИ, джу, диш, док., перех.
1. Сердити кого-небудь, виклика́ти в когось роздратування якийсь час. Мені хотілось її посердити, і я розповів про щойно баченого білявого юнака в обіймах кістлявої смерті (Панч, В дорозі, 1959, 207).
2. кого з ким, розм. Те саме, що посвари́ти. Знав він про всі хатні пльотки [плітки], де про що і про кого говорилось, переносив усе те далі, посердив не одну сім’ю з другою (Н.-Лев., І, 1956, 141).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 315.