ПОСВИСТА́ТИ, свищу́, сви́щеш, док.
1. Те саме, що посвисті́ти. Бронек — веселий, моторний гімназист — здвигнув плечима, помахав паличкою, посвистав (Л. Укр., III, 1952, 661); Левко в задумі посвистав, походив по ганку (Стельмах, І, 1962, 152).
2. розм., рідко. Почати текти, бити сильним струменем (про рідини). Так кров і посвистала з руки (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 310.