ПОСВА́ТАНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до посва́тати 1.

2. у знач. прикм. Який посватався. Наум, бачивши, що вже усе готово, став одбирати людей: кого дружком, кого у піддружі.., а молодого не треба було вибирати, бо Василь, її посватаний жених, був тутечки (Кв.-Осн., II, 1956, 93); // у знач. ім. посва́таний, ного, ч.; посва́тана, ної, ж. Особа, що заручилася. Після сього посватаних і посадили, звичайно, на покуть, на посад (Кв.-Осн., II, 1956, 73).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 309.