ПОРУША́ТИ¹ див. пору́шувати.

ПОРУША́ТИ², а́ємо, а́єте, док. Вирушити в дорогу (про всіх або багатьох). Догнав [Барабаш підводу], сів. Оглянувся ще і довго дививсь: — як і розійшлися [хлопці] до коней, порушали (Головко, І, 1957, 340).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 297.

Порушати, ша́ю, єш, сов. в. порушити, шу, шиш, гл.

1) Двигать, двинуть.

2) Трогать, тронуть. Віл не порушав з ясел жадного стебла. Драг. 109. Также и въ нравствен. смыслѣ: Може й Русалку, думаю собі, весна порушить, і піде вона, щоб навтішатися з гаїв, левад та лук. Г. Барв. 374.

3) Побуждать, побудить. Як тебе сумління порушило отак зробити? Н. Вол. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 355.