ПО́РУХ, у, ч.
1. Рух; зміна положення тіла або його частини. Довго ще лежав Гордій долі.. Тоді мов одним порухом зірвався він одразу з землі і глянув угору (Гр., II, 1963, 127); Одарка не зводила з чоловіка очей. Вона, мов вишколений слуга, мовчки стежила за кожним його порухом (Панч, Синів.., 1959, 65); Устина звичним порухом поправила хустку (Стельмах, І, 1962, 262); Просто дивно було, як оці різні люди злилися раптом у злагоджений хор, підкоряючись найменшому порухові руки довготелесого диригента (Зар., На.. світі, 1967, 28); // Рух повітря, подув вітру і т. ін. Сашко Птаха підхопився так рвучко, що від поруху повітря каганець блимнув і згас (Смолич, Світанок.., 1953, 230); Як хочеться підійти до тієї дівчини, поспитати у неї, звідки вона, як її звати, чим займається… Але урочистість, що панує тут [на могилі Т. Шевченка], легкий порух вітру, що лине з далеких лиманів, виразна мовчазність усіх присутніх стримують (Чаб., Шляхами.., 1961, 56); // рідко. Безладне ходіння, біганина; сум’яття. Одчиняє він хату, уступив, молодиці з ним всипали, а вона лежить… Порух великий зчинився, плач ізняли, крик (Вовчок, І, 1955, 164).
2. перен. Раптове прагнення, бажання; порив. Першим порухом Олени було бігти, попередити, захистити, але не побігла й не остерегла (Вільде, Сестри.., 1958, 13); // у сполуч. із сл. душа, душевний і т. ін., перен. Почуття, переживання, внутрішні поривання, а також їх зовнішній вияв. Саксаганський виконував ролі свого старого репертуару, високохудожньо розкриваючи глибокі переживання людини, виявляючи найтонші порухи її душі (Життя Саксаганського, 1957, 223); Він не зводив очей з онукового личка, намагаючись помітити найменші порухи маленької душі (Ю. Янов., II, 1954, 111); Дарка носиться з томиком Кобилянської, як з молитовником, тепер для кожного поруху свого серця знаходить вона відповідне місце в цій книзі! (Вільде, Повнол. діти, 1960, 344); Не на те поставлено було тут сержанта, щоб він брався аналізувати душевні порухи своїх підлеглих (Загреб., Шепіт, 1966, 24).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 295.