ПОРОШИ́НКА, и, ж. Зменш.-пестл. до пороши́на. В чужому оці і порошинку бачить, а в своєму і сучка недобачає (Укр.. присл.., 1955, 216); В кімнатці було чисто. Ніде не було ні порошинки (Н.-Лев., IV, 1956, 281); Прозора вода враз скаламутилася, в ній затанцювали білі порошинки (Сенч., На Бат. горі, 1960, 32); На ній [хлібині] іще іскрилися останні порошинки розвіяної вітром солі (Стельмах, І, 1962, 33); — І кохання, і радощі, і горе — як усе минає. Що було нам дороге, над душу, — бачимо, аж порошинка пильна!.. (Вовчок, І, 1955, 225); Крізь отвір у стелі пробивалися сліпучі промені сонця, в яких витанцьовували порошинки (Ю. Бедзик, Вогонь.., 1960, 166); * Образно. Для Біди в його становищі цей випадок був би лише трагедією без порошинки гумору (Трубл., І, 1955, 49); *У порівн. Ти як страшний магніт, і дівчина і жінка, раба і володар, моя і не моя, Для тебе я, немов залізна порошинка, не можу одірвать себе від тебе я (Сос., II, 1958, 158).

◊ Не дава́ти [і] пороши́нці впа́сти на кого — що — те саме, що Не дава́ти [і] пороши́ні впа́сти на кого — що (див. пороши́на). — Він порошинці не дав би впасти на її біле личко (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 142); Оди́н (одна́, одне́), як пороши́нка в о́ці — те саме, що Оди́н (одна́, одне́), як пороши́на в о́ці (див. пороши́на). — Я ж знаю, що і я в тебе одна, як та порошинка ув оці (Кв.-Осн., II, 1956, 426).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 287.