ПОРО́СЛИЙ, а, е.
1. Дієпр. акт. мин. ч. до порости́. Двір був великий, порослий травою, на ньому хліви, комори, різні господарські прибудинки [прибудови] (Л. Укр., III, 1952, 574); Між сірими скелями стоїть на низині стара церква.., сіра, поросла сизим та зеленим мохом (Н.-Лев., І, 1956, 52); Через дорогу — озеро, гострим ситняком поросле (Тич., III, 1957, 278); Поросле щетиною обличчя.. робиться нещадним і лютим (Тют., Вир, 1964, 320); Мирно пасеться [кобила] між могилками, з’їдаючи траву, порослу, може, з частин тіла попередніх газд її предків (Хотк., II, 1966, 69).
2. у знач. прикм. Який проріс; пророслий (про зерно). Бувало, тримає [батько] сім’ю цілу зиму надголодь, .. а весною вигортає свиням зіпріле, поросле жито (Речм., Весн. грози, 1961, 96).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 283.