ПОРО́К, у, ч.

1. Негативна риса, вада кого-, чого-небудь, що заслуговує на загальний осуд. Один був порок за пан-отцем.. — горілочку любив (Мирний, І, 1954, 215); Коли в ранній творчості Шевченко критикував окремі пороки тодішнього суспільства, то в поемі «Сон» він викриває порочність усієї кріпосницько-самодержавної системи (Життя і тв. Т. Г. Шевченка, 1959, 159).

2. заст. Аморальна поведінка, розпуста. Карав він [пророк] сміливо порок, Життя осуджував негоже (Граб., І, 1959, 140).

3. Фізична вада, каліцтво. До патології новонароджених належать: 1) пошкодження при родах, 2) аномалії і природжені пороки розвитку (Хвор. дит. віку, 1955, 10).

∆ Поро́к се́рця — стале ураження клапанів серця, а також отворів, що закриваються цими клапанами; вада серця. Здебільшого ревматизм призводить до формування пороків серця (Знання.., 12, 1966, 4); — На грязі,— сухо звелів Воронцов, знаючи, що в окопах бойової охорони грязюки було по пояс.. — Пороки серця і всі інші пороки як рукою зніме (Гончар, III, 1959, 197).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 282.