ПОРОЗТРУ́ШУВАТИ, ую, уєш, док., перех.

1. Розтрусити багато чого-небудь. Порозтрушував [жеребець] сіно по двору, наче знає, що йому за це нічого не буде (Мушк., Чорний хліб, 1960, 93); Невтомні крила його [вітряка] були білі й іскристі..; може, оце й не зима, а вони, крутячись, клубили навколо себе хуртовину й порозтрушували навкруг стільки снігів (Стельмах, І, 1962, 146).

2. безос. Стомити, змучити всіх або багатьох труською дорогою.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 279.