ПОРОЗКИДА́ТИСЯ, а́ється, а́ємося, а́єтеся, док.

1. Розкинутися, лягти або сісти, широко розметавши руки, ноги (про всіх або багатьох). Глянула [Горпина] на діток, що, порозкидавшись, як дві квіточки, лежали і спали (Мирний, І, 1954, 237).

2. Розміститися, розташуватися на великій площі, в багатьох місцях (про все або багато чого-небудь). На верхах гір, лисих та ясно-зелених,.. рядном порозкидалися турми овець (Фр., III, 1950, 8); Невеличкі людські оселі порозкидалися то сям, то там (Мирний, IV, 1955, 219).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 273.