ПОРОЗЗУВА́ТИСЯ, а́ємося, а́єтеся, док. Роззутися (про всіх або багатьох). Давай пороззуваємося, швидше дійдемо (Сл. Гр.); Вітався [Сагайда] з знайомими офіцерами, що, пороззувавшись, снували по терасах підгір’я і.. вперше пробували голими підошвами приємно лоскотливу, теплу землю (Гончар, І, 1954, 290); Горпина.. попросила обох скинути чоботи, щоб поглянути, в якому стані ноги. Гості з жартами й сміхом пороззувалися (Ю. Янов., Мир, 1956, 146).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 272.