ПО́РОЖНЬО, присудк. сл. Нічим не заповнено, нічого немає. — Скрізь голо, порожньо! Ні на чому очей спинити! Садок тільки що вилазить з землі, а верби в березі над течією ще стримлять, мов позабивані кілки (Н.-Лев., IV, 1956, 82); Бронко нишпорить нервово по кишенях за цигаркою, хоч знає, що там порожньо (Вільде, Сестри.., 1958, 282); В кімнатах сонячно і майже порожньо, меблів путніх тут спробуй купити (Гончар, Тронка, 1963, 95); * Образно. [Аркадій:] Старий більшовик сказав мені сьогодні: «Ти, Аркадій, відстав і заплутався, ти пустоцвітом став, здаля виблискуєш, а всередині — порожньо» (Корн., І, 1955, 140); // Нікого немає; безлюдно. Порожньо, глухо й холодно в степу. Жодної людської душі (Кир., Вибр., 1960, 279); // розм. Про брак грошей, майна в кого-небудь. [Іван:] Багато ви за цілий вік розхазяїнувались на чотирьох десятинах? .. Ще доки вкупі жили, то сяк-так перебивалися, а як одділили Юхима, то і в нього неповно, і в нас порожньо… (Кроп., IV, 1959, 44); // перен. Про відчуття самотності або душевної спустошеності. Порожньо стало їй в усім світі.. Нема ради, ні розради, ніколи сонце не світить, ніколи квіти не пахнуть (Хотк., II, 1966, 90).

◊ По́рожньо в голові́ (розм. у ло́бі): а) про стан, коли людина не може ні про що думати, ні на чому зосередитися (від горя, втоми і т. ін.). [Олена (здавлює голову руками):] Що таке? Де я? Мозок висох!.. Порожньо у голові! Давить мене, стискає кліщами залізними!.. Сперло у грудях!.. (Кроп., І, 1958, 491); б) (у когось) нерозумний, нетямущий хто-небудь. Побив мене йолоп за те, що в мене повний лоб, а в нього порожньо у лобі (Сос., II, 1958, 364); По́рожньо в се́рці (на се́рці, в душі́, на душі́) — про стан душевної спустошеності, байдужості до всього навколишнього. [Кнур:] Давно вже порожньо в моєму серці, як серед тії пустки (Мирний, V, 1955, 94); Прощально киваю головою товаришам по камері. А на душі — порожньо, в голові гупають важкі молоти: от і все (Збан., Єдина, 1959, 229).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 269.