ПОРИ́ПУВАННЯ, я, с. Дія за знач. пори́пувати і звуки, утворювані цією дією. Тишу порушувало обережне порипування стільців, приглушене шипіння примуса та побулькування рідини в реторті… (Шовк., Інженери, 1935, 283); Він все слухав і слухав: він хотів, він мусив почути тільки один звук — сплеск весел або порипування кочетів (Смолич, Світанок.., 1953, 600); З села зрідка чулося порипування хліборобських возів під снопами (Іщук, Вербівчани, 1961, 150).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 256.