ПОРИ́КУВАТИ, ую, уєш, недок. Рикати час від часу. * Образно. Часом він [Єгипет] ворушивсь, наче лев у кайдани закутий, Глухо порикував, наче підземний вогонь (Л. Укр., І, 1951, 423); У хмарах час від часу порикували громи (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 334).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 255.