ПО́РЕКЛО, а, с., діал. Прізвисько, прізвище. — Хлоп, каже, все дурний, .. та й би не навчивси [навчився] навіть своє порекло на письмі покласти (Стеф., I, 1949, 93); Сільського дяка було порекло Микитейчук (Хотк., II, 1966, 364).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 251.

Порекло, ла, с. Прозвище, прозваніе. Шух. І. 29.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 343.