ПОРАХУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док.
1. перех. і без додатка. Док. до рахува́ти. — Чи їх троє, чи четверо? — мучило Соломію питання, й вона ніяк не могла порахувати (Коцюб., І, 1955, 385); Розпродали [селяни] добро, порахували гроші й зайшли до корчми (Казки Буковини.., 1968, 37).
На па́льцях одніє́ї руки́ мо́жна порахува́ти, у знач. присл. — дуже мало. — Скільки голосів зібрали ваші поправки до наказу делегатам..? .. — На пальцях одної руки можна порахувати, — доказала Супрун (Головко, II, 1957, 464).
◊ Порахува́ти ре́бра кому — сильно побити кого-небудь. Скакав [Псякревський] з воза на віз і бив усе за рядом доти, поки не перебив усі горшки на ярмарку. Торговці у відповідь порахували йому ребра і потягли його до поліції (Казки Буковини.., 1968, 43).
2. неперех. Рахувати якийсь час, до певного числа. — Ви вже п’ять [чарок] випили! — з обуренням гукала Раїса.. — Яка з вас учителька, до п’яти порахувати не годні: я випив чотири, а не п’ять (Коцюб., І, 1955, 321).
3. до кого, перех., розм., рідко. Зарахувати кого-, що-небудь до якогось розряду, групи і т. ін. Вона ж, мовби від нього навчилася бути здержаною.., також не дала по собі пізнати, що порахувала його до вибраних (Мак., Вибр., 1954, 34); // чим, яким. Скласти певну думку про когось, визнати кимсь. Не судилося колишньому сталінградцеві мчати на виручку до бойового друга. Чекатиме він відповіді й не діждеться. І порахує мертвим Семена Ларивоновича (Ю. Янов., II, 1954, 139).
4. неперех., заст. Помізкувати, подумати. Там уже порахуємо, що треба робити (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 248.