ПО́РАНО, ПОРА́НУ, присл., діал. Рано, ранньої пори. Мені й їсти не хочеться.. Мабуть, того, що порано встали (Барв., Опов.., 1902, 73); Одного разу він, вернувшися з ковальні порано, спіткав у себе в хаті того парубка (Гр., І, 1963, 290); Пробудилась дівчина порану, Одяглася красна якнайліпше, Вийшла, стала у чистому полі (Перв., З глибини, 1956, 152); До сходу сонця, ой, ще ж порану Синів помила і причесала (Гірник, Стартують.., 1963, 56).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 248.

Порано нар. Рановато. Квітки робленої було ще надівати не дає: порано ще каже, небого, ще вигуляйся, підіймись на кірх, — тоді й квітки. Г. Барв. 65. Порано встала. Г. Барв. 73.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 342.