ПОРА́НЕННЯ, я, с.

1. Дія за знач. пора́нити 1. Донченко детально розпитував про обставини його поранення, про те, хто і як допоміг йому (Донч., VI, 1957, 628); Наче недавно лежав він так само в госпіталі після поранення на фронті (Цюпа, Назустріч.., 1958, 363).

2. Рана. Куля влучила в стегно, не зачепивши кістки. Поранення було легке (Руд., Остання шабля, 1959, 201).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 247.