ПОРАЖА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПОРАЗИ́ТИ, ажу́, ази́ш, док., перех., рідко.
1. кого, уроч. Завдавати удару (перев. смертельного) якою-небудь зброєю; уражати. [Ратибор:] Нехай твій меч окови розірве І поразить Ахава (Коч., П’єси, 1951, 73); // Бити, знищувати (ворога). Як рад би був він тепер стояти коло неї і слухати її смілих, розумних розказів і поражати ворога по її показу! (Фр., VI, 1951, 125).
2. що. Влучаючи в ціль і т. ін., знищувати, руйнувати. На самохідних установках йшли зенітні ракети, які можуть поражати ціль на значних висотах (Рад. Укр., 2.V 1961, 1).
3. перев. безос., кому що. Виклика́ти хворобливі явища, зміни в окремих частинах організму. Йому поразило руки й ноги, так що не міг рушитися з місця, не міг ложки до рота піднести (Фр., VII, 1951, 11).
& Поража́ти в права́х, юр. — позбавляти кого-небудь політичних і громадянських прав з метою покарання за якусь провину перед суспільством.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 246.