ПОПІДПИРА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех. Підперти що-небудь (про багатьох); підперти багато чого-небудь; підперти щось у багатьох місцях. Кругом їх слухають люди, попідпиравши голови долонями (Н.-Лев., І, 1956, 58); Двоє лежать на череві, попідпиравши долонями обличчя, дивляться на вогонь (Кол., Терен.., 1959, 77); Дерева всюди вгинаються під вагою фруктів. Щоб не ламалося гілля, його попідпирали тичками (Минко, Повна чаша, 1950, 35); І поставив [маляр] той патрет [портрет] на самій ярмарці і попідпирав (Кв.-Осн., II, 1956, 7).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 204.