ПОПІДПИ́РАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до попідпира́ти. 30 літ прожив [о. Нестор] у старій плебанії, критій соломою та попідпираній з усіх боків (Фр., VII, 1951, 46); Яблуні в саду. Обтяжені віти плодами, де-не-де попідпирані тичинами (Головко, І, 1957, 442).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 204.