ПОПІ́ВСЬКИЙ, а, е, розм.
1. Прикм. до піп. Життя попівське так ув’язнене в одвічні рами.. Прикріплене до непорушної доктрини (Хотк., II, 1966, 352); О. Василь їздив до благочинного або на з’їзди попівські (Коцюб., І, 1955, 324); По всьому повіті сливе він знав усіх батюшок і матушок, знав усіх попівських дітей, усіх дочок (Н.-Лев., І, 1956, 141); Він мало не силоміць затягнув до себе молодого терориста, і той залишився задоволений і попівським харчуванням, і попівнами (Стельмах, І, 1962, 266); // Належний попові. Весь вільний час свій Раїса пересиджувала в попівській господі (Коцюб., І, 1955, 328); // Як у попів, як належить попам. Поки ще там не попівська освіта і т. п., а тим часом люди собі горло ріжуть, шукаючи правди (Л. Укр., V, 1956, 168); Одягнутий він був у довгу свиту, схожу на попівську рясу (Добр., Ол. солдатики, 1961, 28); // Власт. попам. Хоч до їди в мене й попівська натура, Та, на лихо, один живіт, одна і шкура (Г.-Арт., Байки.., 1958, 141); Дав слово бути в 8 годин увечері, а зовсім його не було.. Завтра я тобі дам, твоїй совісті попівській! (Мирний, V, 1955, 327); *У порівн. — То вже нащо вам, ученим, оте ворогування? Чи й ви завидющі, немов попівські очі? (Стельмах, І, 1962, 491); Вовче горло, а попівське око (Номис, 1864, № 8064).
2. Стос. до попівства (у 1, 2 знач.). Їй, як і братові, набрид попівський стан (Кобр., Вибр., 1954, 12).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 200.