ПОПУ́ХЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до попу́хнути, попу́хти; // у знач. прикм. Натруджена, зморена, верталася вона щовечора додому, а світом, не вважаючи на попухлі ноги та біль у животі, знову йшла на роботу (Л. Янов., І, 1959, 40).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 242.