ПОПУСТУВА́ТИ¹, у́ю, у́єш, док. Пустувати якийсь час. Хлопці попустували трохи, а далі.. майнули на базар (Коцюб., І, 1955, 132); Гостра, неспокійна Па-лажка таки й ненавидить Михайла. Якийсь уже він поважний дуже: ні похихотіти з ним, ні попустувати (Тесл., З книги життя, 1949, 102); Дівчата кинулися геть із ферми, почали крутити одна одну, наче в танці. Раді, бач, що роботу припинено і можна попустувати (Кучер, Прощай.., 1957, 241).

ПОПУСТУВА́ТИ², у́є, док. Бути порожнім, не зайнятим ким-, чим-небудь, незаселеним і т. ін. якийсь час.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 242.

Попустувати, ту́ю, єш, гл. Пошалить. Пу, попустували трохи — і годі!

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 341.