ПОПУСКА́ТИ1, а́ю, а́єш, недок., ПОПУСТИ́ТИ, ущу́, у́стиш, док.
1. перех. Розпускати, ослаблювати що-небудь міцно зв’язане, стягнуте. Магера їв і приговорював до жінки: — Так, так! Тепер коли йдеш у гостину, наїжся перше дома! То тепер уже не ті давні часи, де на гостині і їж, і пий, і попускай ремінь (Мак., Вибр., 1954, 213); // Робити щось менш натягнутим; відпускати, послаблювати. Колька діяв, як справжній досвідчений рибалка. Він попускав мотузка і знову натягав його, а в озерці вода кипіла від божевільного руху чорного струга (Собко, Кавказ, 1946, 96); Верхівець зупинив коня, попустив поводи і якийсь час постояв на стременах (Чорн., Визвол. земля, 1959, 160); Гошка прибичовує його [теля] коло полудрабка так, що воно харчить і крутить головою. — Попусти, — просить Йонька, — задавиться. — Але Гошка не попускає, і воно стоїть, витягши вгору шию (Тют., Вир, 1964, 517); // безос. — Ого! — заклопотано чмихнув дід, — Зачепило, чи що? — Та волосінь враз попустило (Збан., Мор. чайка, 1959, 68).
◊ Попуска́ти (попусти́ти) ві́жки див.ві́жки.
2. неперех., перен., розм. Ставати менш дошкульним, поступово слабшати, зменшуватися (про біль, неприємне відчуття, хворобливий стан і т. ін.). Щось спазматично захлипало в його горлі і зараз попустило (Фр., IV, 1950, 340); // кому, безос. Ставати легше (про фізичний або душевний стан). Марусі, як казала стара Гафійка, «попустило трохи» (Хотк., II, 1966, 43); // Зменшуватися, ставати помірнішим (про мороз, спеку і т. ін.). Люті морози доходили краю й не попускали (Довж., І, 1958, 471); Вдень мороз попустив, сонічко [сонечко] світило ясно, а зо стріхи капало, аж любо (Фр., V, 1951, 202).
3. перех. і неперех., кому, рідше кого, також з інфін. або із спол. щ о б. Давати змогу, дозволяти комусь робити що-небудь. [Командор:] Як прийдем до церкви, не попускайте донні Консепсьйон край королеви сісти. Теє місце належить вам (Л. Укр., III, 1952, 379); Вона страшенно любила свого сина і нікому не попускала його займати (Гр., Без хліба, 1958, 45); Було, що підуть брати у бір по ягоду або по гриби й візьмуть малую сестричку з собою, то вже нікому не попустить менший брат нести втомлену Галю (Вовчок, І, 1955, 287); — Гляди, Прісько! Не було в нашому роду непутящих молодиць, не попустимо й тебе волочитися: прочую, то не подарую! — погрозився Максим (Л. Янов., І, 1959, 220); [Микита:] Так, отже, кажу: хоч би я мав і душу свою занапастить, а не попущу,.. щоб надо мною узяв верх отой обшарпанець, голодранець! (Кроп., І, 1958, 77); // перех. Не протидіяти чому-небудь; допускати. — Панове громадо! — казав Джеря людям. — Пан хоче нас скривдить, та ми того не попустимо (Н.-Лев., II, 1956, 260); // перех. Примирятися з чим-небудь, терпіти, дозволяти щось. — Ех, тітко, тітко, — з докором казав другий [парубок], — і треба ото попускати таке в себе в хаті? (Вас., І, 1959, 287); [Едіта:] Як смів ти в нашій хаті гріх чинити?.. [Джон Мільс:] Такого попускать не можна (Л. Укр., III, 1952, 73); // кому. Виявляти поблажливість до кого-небудь, потурати комусь у його вчинках, діях. [Одарка:] Бог його знає, може й я винувата, що не попускала їй [дочці] ні в чім… щодня гризла, просвітку не давала… (Мирний, V, 1955, 235); Чоловікам.. проповідь зовсім не сподобалась. — Ну, після цих мироносиць не можна буде жінкам і слова сказати, — тихо гомоніли чоловіки в церкві, — їх і так трудно держати в руках, а тут іще й батюшка попускає їм та оступається за ними (Н.-Лев., VI, 1966, 369); [Михайло:] Тілько попусти їм [сусідам], то й на голову вилізуть! (К.-Карий, І, 1960, 180); // перех., перев. із запереч. не. Залишати без уваги, без покарання чиї-небудь погані вчинки, дії і т. ін.; прощати. — Я, діти, люблю вас і через те часто попускаю вам різні вчинки, за які слід вас карати (Сміл., Сашко, 1954, 9); [Xрапко(сам):] А тобі, стара лисиця, сього не попущу; ти мені на суді одвіт за все даси… (Мирний, V, 1955, 200); — Безкарно їхнього злочинства не можна попустити (Стельмах, І, 1962, 640); // тільки док., кого до чого, із запереч. не. Подбати, щоб з ким-небудь не сталося біди. Бачила Наумиха, що нічого не зробить з чоловіком, і заприсяглася не попустити хоч Семена до загуби, не дати його на поталу чудним батьковим забаганкам (Коцюб., І, 1955, 102).
◊ Не попуска́ти (не попусти́ти) в обра́зу кого — те саме, що Не дава́ти (не да́ти) в обра́зу (див. обра́за). Зате його рівні любили, як товариша, котрий нікому не попустить свого брата в образу (Мирний, II, 1954, 129); По́пуску не попуска́ти (не попусти́ти) див. по́пуск; Попуска́ти (попусти́ти) на пота́лу — те саме, що Віддава́ти (відда́ти) на пота́лу (глум) (див. віддава́ти). Галя не видержала: .. — Чіпко, Чіпко! чи я ждала такого від тебе, чи сподівалася? Попустив рідну матір на поталу волоцюзі, гайдамаці… (Мирний, II, 1954, 293); [Домаха:] Дитино моя, дитино люба, проси бога, щоб не попустив на поталу твого таточка! (Кроп., II, 1958, 167).
4. перех. Переставати тримати, стискати що-небудь, випускати з рук. Улас пройшов до вагона і став біля вікна, але важкого сундука з рук не випускав, бо йому здавалося, що, тільки він попустить ручку, його зараз же вкрадуть (Тют., Вир, 1964, 53).
5. перех. і без додатка. Добровільно відмовлятися від чогось на користь кого-небудь, віддавати щось кому-небудь. Чужого не бери, а свого не попусти (Сл. Гр.); Поховали батька брати, худібчиною стали ділитися. Жалкенько було Михайлові попускати братові більше городу, та така батькова воля — попустив (Тесл., З книги життя, 1949, 106); Катерина та Дем’ян посварились за бур’ян: Катерина Дем’яну́ не попустить бур’яну́ (Номис, 1864, № 12541); — В нас багато такої бідноти, що їй хоч і зараз давай тієї [громадської] землі, а як попустимо її в багацькі руки, то тоді вже вдруге не наживемо (Гр., II, 1963, 351).
Не попуска́ти (не попусти́ти) свого́ — не поступатися кому-небудь чимсь, у чомусь, не відступатися від своєї думки, рішення і т. ін. — Марко хоче грати молодого й Терешко хоче, той свого не попускає, і другий не попускає… (Вас., II, 1959, 123); — А ви, пане, вважайте, аби-сте голос [при голосуванні] не вкрали, бо як кара, то кара, як кримінал, то кримінал, а я свого не попущу! (Март., Тв., 1954, 180); Попусти́ти мі́сце (по́ле) кому, чому — звільнити місце, поступитися місцем кому-, чому-небудь. Він [дощ] сіяв.. Віконця в маленькій хаті плакали, великі краплі сліз раз у раз котилися по їх і зникали, щоб попустити місце новим… (Гр., II, 1963, 432).
6. перех., розм. Виділяти, випускати, видихати і т. ін. що-небудь. Розсердився [Ентелл] і роз’ярився, Аж піну з рота попустив (Котл., І, 1952, 98).
Попусти́ти сльо́зи — заплакати. Ентелл од ляпаса здригнувся, Разів із п’ять перевернувся, Трохи не попустив і сліз (Котл., І, 1952, 98).
7. перех., розм., рідко. Відрощувати (бороду, вуса тощо). Вуса, хоч вони й чорняві, Федько рішуче голив, баки таки, хоч отакенькі, а попускав (Вишня, II, 1956, 297); Попустив [Середа] чуб по плечі (Вас., І, 1959, 268).
8. перех., розм., рідко. Давати, випускати паростки, утворювати коріння і т. ін. (про рослину). Красно в садочку! Послався зелений барвінок, голубо зацвів; червоніє зірка; повився горобиний горошок; вовча ступа попустила широке листя (Вовчок, І, 1955, 91).
9. перех. Переміщувати нижче, опускати донизу. Затремтіла хмільна колюча прозелень в очах і в підбрівних зморшках, що вже трохи попускають косячки верхніх повік на краєчки очей (Стельмах, І, 1962, 36); Сидить дівчина на лавочці, попустила свої руки білі в великій тузі, росють [росять] дрібно сльози її обличчя молоде (Вовчок, І, 1955, 146); Чиїсь коні перебрідають на той бік ріки, а маленький хлопчик хоче їх завернути, та приступити боїться: узяв прут, вимахує ним, а коні йдуть, попустивши голови, і не звертають уваги (Хотк., II, 1966, 55); // Схиляти, звішувати вниз. На самому березі верба — аж геть попустила віти на воду (Вовчок, І, 1955, 93); З боків млина, як вартові, стоять двоє кучерявих яворів у рясному інею, попустили гілля аж до коріння (Вас., І, 1959, 230).
◊ Попусти́ти себе́ — занедбати, занехаяти себе; опуститися. Як же то мені самій тяжко на нього дивитись, що він себе так попустив (Барв., Опов.., 1902, 285).
ПОПУСКА́ТИ2, а́ю, а́єш, док., перех.
1. Перестати тримати, випустити з рук, упустити все або багато чого-небудь. Маруся, як тільки почула про старостів, то що було в руках, усе попускала (Кв.-Осн., II, 1956, 55).
2. Відпустити, випустити звідкись усіх або багатьох. — Складіть свою зброю на землю, коней попускайте, а ти, восьмий, стій на коні, дивись на нашу битву, ти будеш за свідка (Укр.. казки, легенди.., 1957, 161); // з інфін. Дозволити всім або багатьом робити що-небудь, піти кудись із певною метою. Мартоха.. менших [дочок] попускала «байди бити» (Л. Укр., III, 1952, 667).
3. Впустити куди-небудь усіх або багатьох.
4. Пустити за вітром, за течією все або багато чогось.
5. Надати руху машинам, пустити в дію фабрики, механізми і т. ін.
6. Утворити коріння, дати, випустити паростки і т. ін. (про рослини). І, чуючи співи весняного хору, Углиб попускавши тонкі корінці, Рожевими стрілками приснувши вгору, Ростуть і кущаться дерзкі пшениці (Вирган, В розп. літа, 1959, 129).
7. Утратити, згубити (листя, пір’я і т. ін.). Летіла сорока звисока, попускала пір’я додолу (Сл. Гр.).
8. Вільно опустити, звісити все або багато чогось. Мотря вбралася в зелену спідницю, в червону запаску, підперезалась довгим червоним поясом і попускала кінці трохи не до самого долу (Н.-Лев., II, 1956, 275).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 240 - 241.