ПОПРУ́ГА, и, ж.

1. Частина кінської збруї — широкий ремінь, який затягують попід черевом коня, закріплюючи сідло (чи сіделко). Чабан Федь похапцем сідлав коня, затягуючи міцно попругу (Смолич, V, 1959, 698); Сагайдачний підвівся, обійшов коня, послабив йому попругу, зняв сідло, повід, ніби назавжди звільняючи його від рабства (Тулуб, Людолови, II, 1957, 512); Верхівець зупинив коня. Він поклав йому на шию поводи, якийсь час постояв на стременах, встав, відпустив попругу і дав йому вхопити трави (Чорн., Визвол. земля, 1950, 111).

2. перен. Довга вузька смуга чого-небудь. Край неба жевріло рожевим огнем; горіло і миготіло ясним полум’ям. Серед того зарева стовпом стояла кривава попруга (Мирний, І, 1954, 317); Та ба, ось межа! Ся попруга вузька Несильну їх [бідняків] силу роздерла на части [частини] (Фр, X, 1954, 178); *У порівн. Мов синім вишита попруга, діброву річка проріза… (Тич., II, 1957, 235).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 237.

Попруга, ги, ж.

1) Подпруга. Шух. I. 252. Вх. Зн. 61. Вас. 160. Та купимо сідельце з попругою. Грин. III. 320. Та підтягай, джуро, та підтягай, малий, тугенько попруги. АД. II. 44.

2) Поясъ кожаний, — См. Ремінник. Чуб. VII. 418.

3) Часть толчеи. См. Ступа ножіна. Шух. І. 161, 162.

4) Часть рыболовнаго сака. См. Сак. Шух.

5) Полоса, — напр. поперечная полоса на боку перістого вола. Рудч. Чп. 255. Між небом і водою став чорною попругою ліс. Левиц. ПЙО. І. 500. Сонце… довгою й широкою попругою лягло через усю хату. Мир. ХРВ. 182. Ум. Попружка, попруженька, попружечка. Ой підтягай, та малий хлопку, попруженьки стуга. АД. II. 71. Попрямуйтеся ви, вильні доріженьки, поправуйтеся ви, лихі воріженьки. Н. п. (Балт. у.).

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 340.