ПОПРОСТУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док. Піти, вирушити куди-небудь, у якомусь напрямку; попрямувати. Тим часом, як гості пили варенуху, в двір увійшли цигани й попростували до клуні (Н.-Лев., III, 1956, 79); Максим Кривоніс передав коня джурі і, розминаючи ноги, попростував до отаманового куреня (Панч, Гомон. Україна, 1954, 60); Хлопці звернули з шосейної дороги, попростували в той бік, де за сосновим бором та густими кущами хлюпав широководий Дніпро (Збан., Курил. о-ви, 1963, 39); Данилко з прадідом Данилом вийшли з села, попростували в степ, просто на південь (Ю. Янов., II, 1958, 186); // Піти безпосередньо за ким-небудь. Менші дочки попростували за ними слідком, заглядаючи в світлицю через одчинені двері (Н.-Лев., III, 1956, 43).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 236.