ПОПРОСТИ́ТИСЯ, ощу́ся, ости́шся, док., діал.

1.Попрощатися з ким-небудь. — Уже хоть як ти не вертися, З своїм Даресом попростися, Бо прийдеться йому пропасть (Котл., І, 1952, 97).

2. Попросити пробачення. — Прощавайте, сусідоньки, може з ким сварився; Та хоч сварився, не сварився, аби попростився (Чуб., V, 1874, 968).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 236.

Попроститися, щу́ся, сти́шся, гл.

1) Проститься. Мнж. 29, 47. От попростивсь він і пішов собі. Мнж. 138. Прощавайте, сусідоньки, може з ким сварився, та хоч сварився, не сварився, аби попростився. Чуб.

2) Испросить прощенія. За шо, каже, я її ударив? вернусь, попростюсь. Мнж. 33.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 339.