ПОПРИВ’Я́ЗУВАТИ, ую, уєш, док., перех. Прив’язати кого-, що-небудь (про багатьох); прив’язати багатьох, багато чогось. Позводили їх усіх трьох з возів і поприв’язували до стовпів (Н.-Лев., III, 1956, 279); Дружинники, розсідлавши коней, поприв’язували їх до юрт і нерішуче ходили навколо (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 539); — Яка там робота в біса? Коси, а сам поглядай, чи бомба не летить. — А ти ззаду снопи поприв’язуй… (Тют., Вир, 1964, 259).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 226.

Поприв’язувати, зую, єш, гл. Привязать (во множествѣ). Коней… поприв’язують. Драг. 147. Всі троє були в мене поприв’язувані на оборі. Драг. 64.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 336.