ПОПОШУМІ́ТИ, ми́ть, док., розм. Шуміти тривалий час; // безос., у сполуч. із сл. у голові, у вухах. Відчувати шум внаслідок хворобливого стану. Проти четвертого дня уночі, слухаю, стогне на печі матуся моя. А тієї ночі нездорово так було й мені: попошуміло в ушах, у голові; учадів ще вдень (Тесл., З книги життя, 1949, 81).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 222.