ПОПОШУКА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех., розм. Шукати багато разів, тривалий час. — Бач! Ти й досі носиш це намистечко! Воно хоч і не скляне, а міцненьке; не шкода, що й попошукала його по всьому Києву! — мовила Ївга до дочки (Л. Янов., І, 1959, 392); — Попошукав, поки таки знайшов в одному льоху знайомих сусідок — позгиналися, трясуться, впізнати мене не можуть (Гончар, III, 1959, 30).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 222.