ПОПОМУ́ЧИТИ, чу, чиш, док., перех., розм. Мучити тривалий час; помучити добре. Дома ж на нього чекала кохана дружинонька, і пан Демид навмисне хотів затриматися, щоб попомучити її дожиданням (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 501); — Скільки вони попомучили подавальницю і дієтсестру!.. Що не подадуть їм — усе не те… (Є. Кравч., Сердечна розмова, 1957, 98).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 219.