ПОПОЛА́М, присл.

1. На дві рівні частини, на дві половини. Достала [бабуся] у себе з хустки.. слід пана Забрьохи та й розділила пополам і одну часточку всипала у те ж таки тісто (Кв.-Осн., II, 1956, 198); Розколоті пополам смоляні деревини зносились до місця (Шер., В партиз. загон., 1947, 61); // Порівну, на двох. Якщо в мене є цукерка — Півцукерки другу дам, Якщо грушка є в Оверка, Значить, грушку — пополам (Мур., Піонер. слово, 1951, 26); — Пополам! — Ні, — крутнув головою Костянтин. — Сьогоднішній улов — твій, а завтра — моя доля (Стельмах, І, 1962, 435); // з ким. На двох разом. [Марко:] .. Моя кватиря [квартира] отут на лаві, пополам з бабою. Тіснувата кватиря (Мороз, П’єси, 1959, 8).

◊ Го́ре (ра́дість, ща́стя і т. ін.) [діли́ти] попола́м — переживати разом з ким-небудь горе, радість, щастя і т. ін. — Щоб і він, і я знали: станеться якась невдача, горе — пополам! Щастя, успіх, радість — теж пополам! (Донч., V, 1957, 278); Ви хліб, і радість, і біду ділили пополам (Гонч., Вибр., 1959, 207); Діли́ти хліб-сіль попола́м — жити разом. — Павло Тимофійович! Знову прийшлося зустрітися нам, ділити хліб-сіль пополам (Гонч., Вибр., 1959, 245).

2. з чим. З домішкою чого-небудь іншого наполовину. Діжу вчинила — пополам з гречаним (Барв., Опов.., 1902, 92); Харчі в [концентраційному] таборі убогі. Хліб пополам з деревною тирсою, та й той давали раз у день (Автом., Так народж. зорі, 1960, 36); // Вперемішку з чим-небудь. Заквітчана квітками пополам з хрещатим барвінком, білолиця, рум’яна, вона так привітно виглядала своїми чорними очима (Мирний, III, 1954, 286); Мов тріски, понтони летять в повітря з димом пополам (Гонч., Вибр., 1959, 152); // у сполуч. з ім. в оруд. в. З певним відтінком (за знач. іменника). Спершу вона не повірила.., бо Кость з шуткою [жартом] пополам сказав їй об сім (Кв.-Осн., II, 1956, 386); Можливо, син тобі насниться, Кохання з смутком пополам (Мал., Звенигора, 1959, 63); // у сполуч. з ім. в оруд. в. З наявністю чогось іншого. Батько, нігде дітися, хоч з нуждою пополам, хоч у позичку ускочив, а віддав хлопця у науку до дяка (Кв.-Осн., II, 1956, 481); Так і тішимося з лихою годиною пополам (Барв., Опов.., 1902, 119).

◊ З го́рем попола́м див. го́ре; З гріхо́м попола́м див. гріх.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 217.