ПОПОКОПА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех., розм. Копати багато разів, тривалий час. — А я її [землю] і вподовж попоміряв і вглиб попокопав. Грудьми, животом відчував її (Мушк., Чорний хліб, 1960, 58).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 216.