ПОПОГОВОРИ́ТИ, ворю́, во́риш, док., розм. Говорити багато разів; говорити тривалий час. — Ви, Прокоповичу, його мало знали, а я то чималенько з ним попоговорив (Іщук, Вербівчани, 1961, 99).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 215.

Попоговорити, рю́, риш, гл. Поговорить много.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 333.