ПО́ПОВЗОМ, присл. Перебираючи ногами й руками по якійсь поверхні; повзучи. Він став навкарачки і поповзом, щоб його не помітили крізь вивалені вікна, обережно поплазував до заднього ходу — на голосіївську сторону: там можна прохопитися ярком на вулицю (Смолич, Мир.., 1958, 236); * Образно. Йому нелегко. Чутливий, багатий душею. В нього є мрія, романтика. А скільки таких, що живуть, аби жити, поповзом… (Жур., Вечір.., 1958, 172); Для підземних жителів і працівників [підпільної друкарні] зник розподіл доби на день і ніч, а з тим вони втратили і саме відчуття часу. Хвилини то тяглись якось «поповзом», то, навпаки, ціла доба пролітала в швидкій праці, неначе одна година (Смолич, V, 1959, 385); // Повільно тягнучись по якійсь поверхні. Плуг вискочив з борозни і потягся поповзом по землі (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 212.