ПОПОБЛУКА́ТИ, а́ю, а́єш, док., розм. Блукати де-небудь багато разів; блукати тривалий час. Попоблукав Мамай і по околицях — за дівчатами міської сторожі (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 332); * Образно. Немало було промахів, немало попоблукав [Мурашко] навпомацки в пітьмі… (Гончар, Таврія, 1952, 249).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 212.