ПОПОБИ́ТИ, б’ю́, б’є́ш, док., перех., розм.
1. Бити багато разів кого-небудь. А мало його попобили і батько й мати, вернувшися з корчми п’яні або роз’ятрені гірким бідуванням? (Коцюб., І, 1955, 21).
2. Дуже побити. Хоч за вночішню мандрівку Ксеню таки попобила мачуха, але ж з того часу ми не розлучалися (Гр., І, 1963, 299); Розказують про одного дурилу, Що хвастався: «Ого! Ну попобив же я його…» (Еллан, І, 1958,198).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 212.