ПОПНУ́ТИСЯ, ну́ся, не́шся, док.

1. розм. Піти, податися куди-небудь. Куди піду і попнуся, скрізь багач панує, У розкошах превеликих днює і ночує (Вовчок, I, 1955, 355).

2. розм. Податися всім тілом в який-небудь бік; відхилитися, відступити. Вона затрусилась, як лист, і несамохіть попнулась назад (Н.-Лев., І, 1956, 328).

3. діал. Спромогтися зробити що-небудь, справитися з якоюсь роботою. — Як була я в панів, то робила за двох таких, як ти: варила обід на двадцять душ; а ти й на п’ять душ не попнешся (Н.-Лев., II, 1956, 290).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 212.