ПОПЛИВТИ́ і ПОПЛИСТИ́, иву́, иве́ш; мин. ч. попли́в, попливла́ і поплила́, попливло́ і поплило́; наказ. сп. попливи́; і рідко ПОПЛИ́НУТИ, ну, неш; наказ. сп. попли́нь; док.
1. Почати рухатися по поверхні води, почати пливти. Лебедиця попливла по озері за тихим вітром, піднявши крила (Н.-Лев., III, 1956, 291); Механічно сповз [хазяїн] із сідла й поплив біля морди Сірого, тримаючись за гриву й допомагаючи рукою плисти (Ю. Янов., І, 1958, 141); Поплив пароплав угору Дніпром (Головко, II, 1957, 219); Як би я тепер хотіла У мале човенце сісти І далеко на схід сонця Золотим шляхо́м поплисти! (Л. Укр., І, 1951, 64).
2. Почати рухатися разом з водою, за течією. Поплинь, віночку, по чистій воді, Приплинь під хату, де жиє милий (Пісні та романси.., II, 1956, 184); Тут.. байдак заворушився І сам, одчаливши, поплив (Котл., І, 1952, 264); Зачастили раптом зливи, — Попливло з луки сінце… (Воскр., Поезії, 1951, 49).
◊ Був (була́, було́, були́), та попли́в (попливла́, попливло́, попливли́, поплила́, поплило́, поплили́)— те саме, що Був (була́, було́, були́), та загу́в (загула́, загуло́, загули́) (див. бу́ти). — Та в тебе і кишені чортма. — Еге! була, та попливла… у штанях зосталась (Морд., І, 1958, 136); Та й хвацька ж то колись була Козацька мати [Січ]!.. Еге! була, та поплила (Г.-Арт., Байки.., 1958, 189);
Попливти́ (поплисти́) за течіє́ю (по течії́) — це виявляючи опору зовнішнім силам, втратити волю, самостійність. [Олеся:] Я закохана в свою думку, і якщо і ця думка не спевниться, тоді опущу руки і попливу по течії, куди вода, туди і я (Кроп., II, 1958, 334); Сидір Сидорович тим часом уже.. зав’язав сумнівні знайомства, заплутався, пустився зовсім берега і поплив за течією.. Котився далі, поволеньки розширюючи ті зв’язки,.. втягуючись у великі за розмахом афери (Коз., Листи.., 1967, 261).
3. Почати литися потоком, струмками (про рідину); потекти. Поплили перед ним ріки глибокі та бистрі, що кручі рвуть, сяють, як діамант (Вовчок, І, 1955, 329); Зрадливі сльози попливли по запалених вітром та морозом щоках (Збан., Єдина, 1959, 90); Асуар здригнувся. Пальці рук судорожно стиснулись, жили повільно стали розбухати, синіти, ціле тіло витягнулось, і по ньому струмками поплив рясний піт (Ірчан, II, 1958, 104); * Образно. Тихо поплив блакитними річками льон (Коцюб., II, 1955, 227); // із сл. кров. Почати здійснювати безперервний круговий рух. Кров швидше в жилах поплила у нього, в очах зажеврів огоньок нараз, і віддих тож рівніший став (Фр., XIII, 1954, 56); // перен., розм. Почати безперервно переміщатися по трубах, проводах і т. ін. (про газ, струм і т. ін.). А Росія тими днями Вже світилася вогнями, І в доми нове тепло Від вугілля попливло… (Уп., Про Донбас, 1950, 10); Пролине небагато років, І в твоїх [Херсона] жилах попливуть Електрострумені високі (Криж., Срібне весілля, 1957, 77); // перен. Почати переміщатися суцільною масою (про предмети). І ось врочистий день настав: знов заступили зміну. Ввімкнути струм — і попливе нова вугілля міра… (Дор., Три богатирі, 1959, 49); Гострі зуби жатки увійшли в озимину, і перші стебла попливли до барабана (Хлібороб Укр., 4, 1967, 22); // перен. Почати рухатися рівномірно в одному напрямку у великій кількості (про людей). Всі, не дослухавши розмови, не договоривши слів, попливли до гурту (Вас., І, 1959, 317); Галасливий натовп спортсменів і глядачів поплив до гардеробів (Собко, Стадіон, 1954, 313); // перен. Почати зсовуватися вниз по чому-небудь (про гладеньку тканину). Юля зняла капелюшок, кинула його на траву і швидко розплутала поясочок; халат м’яко поплив по її руках, і, тихесенько згорнувшись, ліг біля ніг (Тют., Вир, 1964, 238); // перен. Почати одноманітно здійснюватися, минати (про життя, події, час і т. ін.). Знов життя його попливло повільно й одноманітно (Горький, II, перекл. Ковганюка, 1952, 366); Попливли дні за днями. Скучні, одноманітні (Хотк., II, 1966, 168); // перен. Почати безперервно змінювати одне одного (про думки, мрії, спогади і т. ін.). Одкинула [Тася] голову, дивиться на небо, на губах осмішка, в очах попливли мрії, як золоті хмарки (Вас., II, 1959, 555); Склепить Давид очі, а не спить. Думає — як вона схожа [на Зіньку], як отак боком, у профіль… І попливуть спогади (Головко, II, 1957, 187); І знову тяжкі думки від дрібної комахи попливли до невідомих столичних людей, які своїм папірцем мають вирішити долю дітей землі (Стельмах, І, 1962, 387).
Попливти́ пла́вом — піти в одному напрямі у великій кількості. Пізньої осені та з першими сніговіями з Харкова на Полтавщину плавом попливли голодуючі (Гончар, IV, 1960, 71); Лякливі нудні гості облишили мене. Зате попливли плавом — подивитися на ручного змія — цікаві природолюби (Наука.., 5, 1966, 26).
◊ Попливти́ із рук чиїх — почати швидко витрачатися, проживатися (про кошти, маєтки і т. ін.). Він і достатками давніше володів, Та за бенкетами, за вловами поплив Із щедрих рук його маєток, як солома (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 51); Попливти́ у кише́ню (у ру́ки) кому, чию — почати легко, без труднощів діставатися, надходити (про майно, гроші). Він тепер заживе так, як ніколи ще не жив.. Вибудує завод і гроші самі попливуть у його кишеню (Мирний, І, 1954, 227); — Здається,.. і наші коні та воли попливуть панам у кишені (Стельмах, Хліб.., 1959, 397).
4. перен. Почати повільно, плавпо переміщатися в просторі (про окремі живі істоти, предмети). Рушили [люди] далі. Тепер дві корогви, з’єднавшись, попливли разом (Коцюб., II, 1955, 76); Я ж бачила, як хмарка та вродилась: вона повстала з гучного потоку туманом білим, парою без барви, і тихо попливла понад водою (Л. Укр., І, 1951, 196); Глянула наша Одарка Степанівна. Голову отак підвела і попід самісінькою аркою павою попливла-попливла (Жур., Дорога.., 1948, 48); Птах, плавно змахнувши крилами, спокійно поплив стороною над степом (Гончар, Таврія, 1952, 31); // Почати плавно пересуватися в танці. Тут якраз заграв оркестр, і зашумів, завирував зал, попливли в мрійному вальсі юнаки й дівчата (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 33); // Почати переміщатися відносно горизонту (про небесні світила). Зійдемо на гору, Спочинемо, а тим часом Твої сестри-зорі, Безвічнії, попід небом Попливуть, засяють (Шевч., II, 1963, 422); Степ посивів від паморозі, але тільки-но відірвалося сонце від краю землі і попливло все вище й вище, сивина одразу зникла (Тулуб, В степу.., 1964, 39); // Почати плавно переміщатися перед очима того, хто рухається на транспорті (про нерухомі предмети). Зарипіли вагони, спершу повільно, а потім все швидше і швидше поплив перед очима засніжений перон (Дім., Ідол, 1961, 102); Хати й тополі попливли, Лукія і мати, чабани й отари, і весь степ поплив.., дужий і рівний вітер легко жене яхту по воді (Гончар, Тронка, 1963, 340); // Внаслідок запаморочення почати здаватися таким, який плавно рухається. Залп одгримів, упало сонце, земля хитливо попливла… І довго, довго тьма була (Сос., І, 1957, 443); // Почати переходити з предмета на предмет, ні на чому не зупиняючись (про погляди). І раптом на очах Микули батько Ант змінився: обличчя його стало блідим, як крейда, погляд поплив по хижі (Скл., Святослав, 1959, 18).
Нена́че (мов і т. ін.) попли́в (попливла́, попливло́, поплила́, поплило́) — почати повільно, плавно переміщатися в просторі. Виринула з колосків голова з чорними кісьми і неначе поплила понад колосками (Н.-Лев., II, 1956, 307); Коні вхопили з місця, і тачанка, м’яко гойдаючись, ніби попливла в повітрі (Гончар, Земля.., 1947, 165).
5. Почати поступово поширюватися в просторі. Враз хмарка налине і тіні змішає, і сутінь поплине, мов сивий серпанок… (Л. Укр., І, 1951, 286); Світанок в полях Засинів і поплив небозводом… (С. Ол., Вибр., 1959, 109); Зеленкувата запорошена машина зупинилась. Мотор джерготів, наче хотів когось з’їсти, а вулицею попливли пахощі бензину (Трубл., І, 1955, 74); // Почати плавно звучати. Лісом поплила чудна, невідома ще пісня (Коцюб., II, 1955, 309); І схвильована промова з уст правдивих попливла (Воскр., Поезії, 1951, 222).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 209.