ПОПИ́ЩЕ, а, ч., зневажл. Збільш. до піп. — Але коли б ти знала моє горе: в залу приперся заросянський попище та ще й з сином (Н.-Лев., III, 1956, 246); Якби перехопив хто погляди, що їх кидав на владику цей рудий попище, зразу зрозумів би, яким чортом дихає цей божий слуга (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 301).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 200.