ПОПИ́ТУВАТИ, ую, уєш, недок., перех. Питати що-небудь час від часу. Чи скоро цей зміниться стан? А тут ще й попитують люди: — Коли ж те весілля, Іван?! (С. Ол., Вибр., 1959, 115).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 199.

Попитувати, тую, єш, гл. Спрашивать. Пчелиная мати ройочка веде, ой веде, веде да й попитує: «ой де б нам… хороше присилля найти?» Грин. III. 7.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 328.