ПОПИТА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, док., розм. Те саме, що попита́ти ¹. — Попитався б ти у Лискотуна: той чого вже не зна? усе зна (Кв.-Осн., II, 1956, 401); — Посидьте в нас, послухайте, що ми знаємо та й попитайтеся, коли хочете.. — Демид почав питатися школярів (Гр., II, 1963, 74); Хоче юнак покупатись, Так згадав запрети [заборони] нені.. Мусить вродник [вродливець] в кого-небудь Попитатися поради (Щог., Поезії, 1958, 95).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 198.

Попитатися, та́юся, єшся, гл. = Попитати. Нехай я попитаюся в неї, чи вона думає приходити, чи може вже не схоче. Кіевск. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 328.