ПОПИТА́ТИ 1, а́ю, а́єш, док.
1. перех. Док. до пита́ти. Послав його батько на поле в пасіку до діда Дороша Колодія попитати, чи не продасть він йому з пару вуликів (Гр., II, 1963, 331); Між тим старенька пильно ще глянула на неї й попитала: —Ти, бува, не Федорка? (Головко, І, 1957, 248).
2. перех. і неперех. Спитати про що-небудь у багатьох; поставити багато питань кому-небудь. — Ти попитай людей нишком, — може, хто з селян спродує свою [хату]: чуєш? (Вовчок, І, 1955, 166); Міщанка, дивлячись, що так довго нема її наймички,.. вийшла за ворота попитати базарних людей, чи не бачили бува де (Мирний, І, 1954, 66); — Ось я синкові загадаю. Поворожу і попитаю, Йому що буде, розкажу (Котл., І, 1952, 154).
3. перех., розм. Розшукувати кого-, що-небудь, питаючи. Тільки попитайте Гальку — і мала дитина покаже (Барв., Опов.., 1902, 34); — У Сергійка чобітки зовсім порвалися, босий у школу ходить. Може, ти в район їхатимеш, то попитаєш? Я тобі й мірочку приготую (Тют., Вир, 1964, 25).
4. перех., розм. Попросити що-небудь. Антон поспішив замовити слово, що надійшов до неї попитати на відробіток насіння вівса (Чорн., Визвол. земля, 1959, 12).
ПОПИТА́ТИ2, а́ю, а́єш, док., перех., діал.
1. Ви́пробувати. В небо високе збиралась летіти, силу свою попитати, вільної волі зазнати (Дн. Чайка, Тв., 1960, 181).
Попита́ти до́лі — спробувати зробити що-небудь, розраховуючи на успіх. — Завтра рушаймо до панії, а потім і до вашої милості за рушниками. — З богом, — каже старий, — попитайте долі (Вовчок, І, 1955. 73).
2. діал. Зазнати. — Дурна ти дуже, щоб усе знати тобі! — .. Треба через те перейти, що я попитала, тоді й узнаєш! (Григ., Вибр., 1959, 196).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 198.