ПОПИ́СУВАТИ, ую, уєш, недок.

1. перех. Писати що-небудь час від часу. — Тебе витурили з університету, так ти.. письомця [листи тітці] пописуєш? (Тют., Вир, 1964, 68).

2. перех. і неперех. Складати вірші, писати оповідання або інші літературні твори час від часу; писати потроху. Він давно збирає народні пісні, навіть віршики пописує (Кол., Терен.., 1959, 28); Про те, що він потай пописує [вірші], знав тільки Славчук (Чаб., Тополя.., 1965, 85).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 198.

Пописувати, сую, єш, сов. в. пописати, пишу, шеш, гл.

1) Писать, написать (во множествѣ). Дрібне листе пописує. АД. І. 135. Там (у книгах) усе як раз пописано. О. 1862. VI. 59.

2) Только сов. в. Исписать. Пописав увесь папер.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 328.