ПОПИ́РХУВАТИ, ую, уєш, недок. Пирхати час від часу. Попирхували поблизу коні, жуючи овес (Гончар, III, 1959, 79); Тіло його вже було червоне, чуб став м’який і розсипався, а він усе плюскотів і плюскотів над мискою, задоволено попирхуючи (Кучер, Прощай.., 1957, 316).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 197.