ПОПИРА́ТИ ¹, а́ю, а́єш, недок., ПОПРА́ТИ, пру́, пре́ш, док., книжн.

1. перех. Наступати на що-небудь, топтати, стояти на чому-небудь, виявляючи зневагу. Топче [дід] купу монет,.. попирає їх ногами, бо й багатство для нього теж нічого не варте (Гончар, Тронка, 1963, 338).

2. неперех. Виявляючи свою зверхність, деспотично поводитися з ким-небудь; попихати. Милана не раба їм, щоб попирати нею де треба, де й не треба (Міщ., Сіверяни, 1961, 133).

3. перех., уроч. Те саме, що перемага́ти. [Варвара:] А я люблю життя й хочу йти за тими, хто смертю смерть поправ (Галан, І, 1960, 492).

ПОПИРА́ТИ², а́ю, а́єш, недок., перех., рідко. Те саме, що підпира́ти 1. Люда стояла в сінях, босими міцними ногами попираючи ляду, піднявши яку, влазили по драбинці в погріб (Перв., Дикий мед, 1963, 306); // перен. Підтримувати вияв чого-небудь. Переконання, що він мусить статися великим багачем, ..попирало єще [ще] більше вроджене його лінивство (Фр., VIII, 1952, 146).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 197.