ПОПЕ́ЧЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до попекти́. [Ірина:] Коли я лежала в госпіталі сліпа і поранена, з попеченим і пошматованим обличчям, любов заміняла мені все… і світло, і світ (Коч., II, 1956, 512); З воза виставилося покарбоване обличчя бабусі.., біла закустрана борода дідова з червоним, попеченим сонцем лицем та ясними очима (Мирний, IV, 1955, 311); Юра проходить крізь зарослі, ..лице попечене кропивою, руки подряпані в кров, штанці і панчохи пошматовані (Смолич, II, 1958, 48); Над ними розкинула обгорілі, передчасно оголені віти крислата стара яблуня, на якій дивними здавалися плоди.. Вони були зовсім попечені в полум’ї пожежі (Гончар, III, 1959, 84); * Образно. [Орест:] Хіба мати може скривдити… [Дрозденко:] Ну, звичайно… Їй самій серце попечене (Коч., II, 1956, 402).

Як (мов і т. ін.) [кропиво́ю] попе́чений — дуже швидко, раптово. Гава під впливом тих слів, мов кропивою попечений, і собі ж схопився на рівні ноги (Фр., III, 1950, 21).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 197.