ПОПЕРЕБИВА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех.

1. Перебити якусь кількість чого-небудь (кожне зокрема). [Гільзе:] Звідки вас дідько несе з тичками та з сокирами? [Бекер:] Ми їх поперебиваєм на Дітріховій спині (Л. Укр., IV, 1954, 254); — Не йди до Мотрі позичати хліба, бо ноги рогачем поперебиваю! (Н.-Лев., II, 1956, 324).

2. рідко. Збити багато чого-небудь (про подушки, перини). Уже наші жінки і подушки поперебивали (Сл. Гр.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 185.

Поперебивати, ва́ю, єш, гл. То-же, что и перебити, но во множествѣ. Поперебивали їм ноги. Єв. І. IX. 31. Я вашому собаці ноги поперебиваю. Кіевск. у. Як уловлять свиню, то ноги поперебивають. Драг. 81. Уже наші жінки і подушки поперебивали. АД. II. 12.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 321.