ПОПА́ХКУВАТИ, ую, уєш, недок.

1. неперех. Пахкати час від часу. Тихо попахкувала пухка прохолодна пилюка під гарячими ногами (Гончар, Таврія, 1952, 368); Одноманітно, немов рахуючи краплі, попахкував десь нафтовий двигун (Скл., Хазяїни, 1958, 37).

2. перех. і неперех., чим. Пахкаючи, палити люльку, цигарку і т. ін. Замість старого знайомого сидів інший і попахкував довгу люльку (Ірчан, II, 1958, 305); — Ні, ні, до чого я веду? — говорив Кужель, попахкуючи товстою цигаркою і кривлячись від уїдливого диму (Добр., Тече річка.., 1961, 46).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 184.